Тиха першість у меді

Україна стабільно входить до найбільших експортерів меду у світі й лідирує з виробництва в Європі. Цей факт не з’являється в загальних розмовах про українську економіку — а мав би.

Структура незвична

Більшість українського аграрного експорту йде від великих холдингів, що обробляють тисячі гектарів. Мед — ні. Він іде від дуже великої кількості дрібних пасічників, у багатьох із яких кілька десятків вуликів; вони продають агрегаторам, які купажують, тестують, сертифікують і експортують.

Ця структура має реальний соціальний наслідок. Це один із небагатьох аграрних експортних ланцюгів, де дохід доходить до сільських домогосподарств напряму, а не через корпоративного роботодавця.

Проблема квоти

За торговельною домовленістю з Європейським Союзом мед заходить без мита в межах річної тарифної квоти. Ця квота в більшість років вичерпувалася за тижні після відкриття — інколи за дні.

Це говорить про просту річ: квоту встановлено значно нижче за те, що взяв би ринок. Щойно вона заповнюється, експорт або зупиняється, або платить повне мито, і ціна, яку отримує пасічник, відповідно падає на решту року.

Чому це важить поза медом

Це найясніша окрема ілюстрація того, як тарифні квоти працюють на практиці. Квота, що заповнюється за три дні, — не запобіжник від збурень; це стеля для конкурентного продукту. Кожен, хто читає торговельну угоду, має дивитися, які квоти заповнюються миттєво, бо саме там і сидить справжнє обмеження.

Експортний сектор, що тримається на дрібних господарствах, — знайома постачальникові структура: багато малих замовників, невеликі окремі замовлення, високий підсумок. Тому й квота болить: коли її вичерпано, втрати несе не велика компанія, а виробник з одним вуликом. Цей сектор найяскравіше показує, чого українському агросектору бракує в кооперації.