Четвертий рік і проблема фінансування, якої ніхто не розв’язує

До 2025 року гуманітарне реагування в Україні зіткнулося з проблемою, знайомою кожному, хто працював у затяжній кризі: увага спадає за передбачуваною кривою, а потреба — ні.

Як це виглядає на практиці

Заклики, профінансовані на частку від запитаного. Програми, які працювали добре, скорочують не тому, що вони провалилися, а тому, що скінчилися гроші. Організації обирають між водою і житлом у тій самій громаді.

Це не докір донорам, які мають конкурентні кризи і власний внутрішній тиск. Це структурна риса того, як працює гуманітарне фінансування, і вона цілком передбачувана — а отже, її варто планувати, а не оплакувати.

Як пристосувалося реагування

Точніше націлювання: допомога зосереджується на домогосподарствах і громадах, які не мають альтернативи, а не розподіляється широко.

Подальший перехід виконання до українських організацій, які коштують у роботі істотно менше за міжнародні й краще знають місцевість. Про цей перехід говорили з 2022 року, і він прискорився, коли грошей поменшало, — трохи незручне спостереження, і правдиве.

І передача того, що можна передати, державній системі: соціальні виплати, медична допомога, шкільне забезпечення — це постійні функції, а не гуманітарні.

Чесне формулювання

Менше грошей доходить до сконцентрованішої потреби і витрачається ефективніше. Це найкращий доступний результат — і його все одно менше, ніж потрібно.