Скоординувати десятки донорів без хаосу

Кожен, хто спостерігав велику програму відбудови, знає характерний провал. Це не недофінансування. Це хибний розподіл: троє донорів відбудовують ту саму школу, ніхто не відбудовує водогін, а уряд надто ввічливий, щоб комусь відмовити.

Чому так стається

У кожного донора є внутрішня аудиторія, яку треба задовольнити, і він віддає перевагу проєкту, який можна сфотографувати, назвати і завершити в межах політичного циклу. Каналізація, підстанція і реєстрове програмне забезпечення вдома не тішать нікого.

Водночас уряд-отримувач не може легко відмовитися від пропозиції, бо відмова виглядає невдячністю, а пропозиція — це справжні гроші.

Чого насправді потребує координація

Єдиного реєстру проєктів, який веде уряд-отримувач і який кожен донор мусить перевірити перед зобов’язанням. Це негламурно — і саме собою знімає більшість дублювань.

Спільної оцінки потреб — тієї самої методології для всіх секторів, — щоб не сперечатися, чиї цифри брати.

Об’єднаних фондів для непривабливих категорій, щоб інфраструктуру, яку ніхто не хоче брендувати, все одно збудували.

І пріоритизації, яку веде отримувач. Уряд каже, що йому потрібно першим, а донори підлаштовуються під це, а не навпаки. Це найважча частина — і саме вона найбільше визначає, чи буде результат зв’язним.

Як із цим упоралася Україна

Краще за більшість зіставних випадків — значною мірою завдяки дієвій центральній платформі, цифровим реєстрам проєктів і уряду, адміністративно спроможному тримати координаційну роль самому, а не віддавати її зовнішньому агентству.

Ризик попереду

Координаційну дисципліну найлегше тримати, поки обсяги помірні. Коли надійдуть великі гроші на відбудову, тиск обійти чергу буде значним, і реєстр працюватиме лише доти, доки уряд продовжує його застосовувати.

Сорок донорів, що фінансують той самий помітний проєкт, видно і з боку обладнання: на одне місто надходять три окремі запити, і в жодному не закладено каналізацію. Координація на місцях означає не нараду, а один перелік. У кого цей перелік — той визначає черговість, а хто визначає черговість — визначає, що зрештою буде збудовано.