Навчити руки, які робитимуть реставрацію
Відновлення пошкодженої історичної будівлі потребує навичок, які країна тихо втрачає, коли перестає їх потребувати. Відбудувати ці кадри повільніше, ніж будівлі, і починати треба раніше.
Ось проблема, яка стає видимою лише тоді, коли беруться її розв’язувати. Відновлення будівлі дев’ятнадцятого століття — це не звичайне будівництво. Потрібен вапняний, а не цементний розчин, підібраний камінь, оброблений вручну, історичні столярні техніки, тиньк, замішаний так, як замішували колись, і реставратори, здатні стабілізувати пошкоджену фреску, не знищивши її.
Це ремісничі навички. Країна, яка не реставрує історичні будівлі в масштабі, втрачає їх за одне покоління, бо учнів не готують там, де немає роботи.
Що організували
Навчальні партнерства між українськими інституціями та європейськими реставраційними школами й майстернями. Українські реставратори, архітектори й майстри працювали поруч із фахівцями в Польщі, Італії, Німеччині та інших країнах, а потім поверталися навчати. Практичні курси в Україні на пошкоджених будівлях — це водночас і навчання, і реальна реставрація.
Чому важлива послідовність
Фінансування відбудови для пам’яток рано чи пізно прийде. Якщо на той момент навичок не буде, гроші витратять погано: історичну тканину замінять сучасними матеріалами, деталь спростять, бо ніхто не вміє її відтворити, і будівля буде відреставрована за назвою і втрачена по суті.
Навчити майстрів зараз, до фінансової хвилі, — це різниця між реставрацією і заміною. Це малий рядок бюджету з дуже довгою тінню, і ті, хто організував це рано, заслуговують визнання, яке така передбачливість отримує рідко.
Поділитися матеріалом
Коментарі