Реабілітаційні центри за стандартом, якого тут раніше не було

Перша фаза була імпровізацією: усе, що було, використовували на межі. До 2023 року почали будувати щось свідоміше.

Відкривалися нові реабілітаційні центри, спроєктовані за інтегрованою моделлю, а не зібрані з окремих відділень: реконструктивна хірургія, підбір і виготовлення протезів, фізична терапія, ерготерапія і психологічна підтримка в одному місці, і та сама команда веде пацієнта крізь усе це.

Що дали партнери

Капітальне фінансування та обладнання, а — цінніше на довгій дистанції — клінічні партнерства. Українські хірурги, протезисти й терапевти навчалися в спеціалізованих центрах за кордоном і привозили протоколи додому. Іноземні фахівці приїжджали оперувати й навчати. Благодійні фонди, діаспорні організації та приватні донори профінансували вагому частку.

Задум був відвертим і вартий згадки: будувати постійну національну спроможність, а не тимчасову воєнну службу. Протезна майстерня і навчена команда не стають непотрібними, коли війна закінчується. Вони стають частиною системи охорони здоров’я, потрібної країні наступні п’ятдесят років.