Дерегуляція, по одному дозволу

Кожен реформаторський порядок денний в Україні містив слово «дерегуляція». Переважно нічого не стається. Інколи стається, і різниця між цим зводиться до методу.

Метод, який працює

Почніть з інвентаризації. Кожен дозвіл, ліцензія, сертифікат, перевірка й обов’язкове погодження, які можуть вимагати від бізнесу, — перелічені разом з актом, що їх створив, і органом, що їх видає. Скласти такий перелік уже само по собі важко, бо повної картини не тримав ніхто.

Далі застосуйте до кожного пункту простий тест: якій шкоді це запобігає і чи є докази, що запобігає? Усе, що не може відповісти, викреслюють за замовчуванням, а не обговорюють поодинці. Саме тому підхід іноді називають регуляторною гільйотиною — тягар доведення лежить на збереженні правила, а не на його скасуванні.

Чому цьому опираються

Бо кожен дозвіл — це чиясь робота, а часто й чийсь дохід поза зарплатою. Вимога без жодного обґрунтування безпекою, що пережила двадцять років реформаторських пропозицій, зазвичай виживає не просто так.

Що справді змінилося

Велику кількість дозволів скасували, режими перевірок консолідували, будівельні, харчові й транспортні процедури спростили. Видимим ефектом для малого бізнесу став коротший перелік кабінетів, які треба обійти перед відкриттям.

Що визначає тривкість

Скасовані дозволи повертаються під новими назвами, якщо ніхто не веде реєстр і не перевіряє його. Дерегуляція — не подія; це інвентар, який підтримують. Програми, що трактували її як подію, тихо відкочувалися за кілька років.

Кожен скасований дозвіл означав для нас тиждень і один підпис; їхня сума не потрапила в жоден заголовок і змінила наш річний календар. Спротив тут не ідеологічний: за кожним дозволом стоїть стіл, що його видає. Єдине, що визначає тривкість, — чи ведеться реєстр, який не дає скасованому дозволу повернутися.