Філософія серця

В історії української думки є течія, достатньо виразна, щоб мати назву, і її варто викласти, бо вона зринає в несподіваних місцях.

Сковорода

Учитель вісімнадцятого століття, який, отримуючи пропозиції інституційних посад, відмовлявся від них і прожив життя, ходячи між селами й маєтками, навчаючи, пишучи діалоги і ніде довго не лишаючись.

Його центральна ідея — сродна праця: у кожної людини є робота, до якої вона влаштована, і щастя полягає в тому, щоб її знайти. Праця проти власної природи дає нещастя незалежно від статусу й винагороди, а суспільство, що призначає людей на несродну працю, ефективно виробляє злиденність духу.

Його епітафію — що світ ловив його і не спіймав — тут цитують як прислів’я.

Юркевич

Філософ дев’ятнадцятого століття, який дав традиції її прямий вислів: осердям людини є серце, а не розум, і розум є однією зі здатностей, а не престолом «я».

Він обстоював це проти панівного раціоналізму свого часу, і обстоював філософськи, а не побожно.

Чому цю лінію варто знати

Бо це справжня і місцево вкорінена інтелектуальна традиція; бо вона не є національною філософією в пропагандистському сенсі, а набором аргументів, з якими можна погоджуватися або ні; і бо наголос на внутрішньому і на придатній праці раз у раз зринає в українській літературі.

Примітка гостя

Сковороду тут справді читають і цитують люди, які не є філософами. Для будь-якого мислителя це рідкість, і це щось каже про суголосність.

Примітка гостя винесена в заголовок цього тексту. Моя така: думка, що осердя людини — не розум, спершу була мені незрозумілою, а згодом я зустрів її і в діловому житті. Тут угода не працює на самих цифрах, якщо ти не довіряєш людині навпроти. Чи має це стосунок до філософської традиції — не знаю; але я це спостерігав.