Київське бароко і його символічний світ

Між сімнадцятим і серединою вісімнадцятого століття Київ мав інтелектуальну і мистецьку культуру з власною впізнаваною говіркою, витворену переважно навколо однієї інституції й виражену в певному способі мислення.

Емблема

Характерною формою є емблема: зображення, короткий девіз і вірш, які разом складають аргумент. Образ не є ілюстрацією до тексту, а текст не є підписом до образу; сенс лежить у стосунку між ними, і роботу має зробити читач.

Емблематичні книги широко ходили і використовувалися в навчанні. Учень навчався читати зображення як твердження — це конкретна інтелектуальна звичка, і вона проступає скрізь у цій культурі.

Де це з’являється

На фасадах церков — у різьблених і мальованих програмах, де кожен елемент є терміном аргументу. У друках монастирських друкарень із розкішними гравійованими титульними аркушами, що самі є емблемами. У проповідях, збудованих як розгорнуті алегорії. У панегіричних віршах на випадок.

І в архітектурі: висока, багатоярусна, щедро оздоблена церковна форма, яку більшість і має на увазі під українським бароко, з тинькованими вигинами й золоченими грушоподібними банями.

Інституція

Осердям була Могилянська академія: школа, що викладала риторику, поетику, філософію і мови на рівні, порівнянному з будь-чим у регіоні, і місце, де цей спосіб мислення викладали системно.

Чому це досі важить візуально

Бо будівлі стоять і є найвиразнішою архітектурою країни. І бо звичка читати образи як аргументи, раз засвоєна культурою, не зникає повністю.

Зображення, поєднані з девізами і прочитувані як система, — дуже давня форма того, що ми тепер звемо мовою бренду: знак, слово і значення несуться разом. Проводити цю паралель — моє прочитання, а не думка фахівця. Чому це досі важить візуально, зрозуміло: візуальна мова, раз усталена, переживає інституції, які її створили.