Один стіл для всіх, хто платить за відбудову

До осені 2022 року кількість урядів, інституцій і агенцій, які зобов’язувалися фінансувати відновлення України, перевищила межу, за якою це можна тримати в голові.

Ризик у такій ситуації — не нестача грошей. Ризик у тому, що троє донорів фінансують той самий міст, а водоочисну станцію поруч не фінансує ніхто, і що українське міністерство витрачає спроможність на сорок різних звітів замість того, щоб щось будувати. Тож узгодили координаційну платформу, звівши Україну, G7, Європейський Союз і міжнародні фінансові інституції в одну структуру для вирівнювання пріоритетів, послідовності та звітності.

Чому про координацію варто писати

Звучить бюрократично — і це справді важливо. У післявоєнній відбудові будь-де у світі повторювана невдача — не корупція і не дефіцит. Це фрагментація: кожен фінансує те, що йому цікаво, сполучну інфраструктуру не фінансує ніхто, а уряд-отримувач витрачає дефіцитну адміністративну спроможність на управління донорами.

Узгодити один стіл на ранньому етапі було свідомою спробою цього не повторити — і вона значною мірою втрималася.