Політика згуртованості і як працюють регіональні гроші

Політика згуртованості — та частина європейського бюджету, що передає ресурси менш розвиненим регіонам. Нові члени її чекають і часто недооцінюють те, що потрібно, аби нею скористатися.

Як гроші рухаються насправді

Не однією сумою. Держава-член узгоджує програму, створює орган управління, оголошує конкурс проєктів, відбирає їх за оприлюдненими критеріями, платить проти підтверджених витрат і згодом проходить аудит.

Кожен проєкт потребує співфінансування з національних або місцевих джерел, тож ці кошти є множником, а не заміною внутрішнього бюджету.

Спроможність освоєння

Повторювана проблема в кожній новій державі-члені не в тому, що грошей немає, а в тому, що їх не встигають витратити за правилами й у строк. Невитрачене втрачається.

Освоєння обмежує адміністрування: достатньо людей, які вміють писати відповідні заявки, правильно проводити закупівлі й документувати витрати за аудиторським стандартом. Громади з такою спроможністю дають раду дуже добре; ті, що без неї, дивляться, як гроші йдуть до сусідів.

Що це означає для України

Найцінніша підготовка — не переговори про розподіл. Це навчання людей, які писатимуть і адмініструватимуть проєкти, на рівні громади, за роки наперед.

Децентралізація вже створила установи, які ці кошти отримуватимуть. Їхня проєктна спроможність — та змінна, що визначить, скільки з цих коштів справді використають.

Незручна теза

Регіональне фінансування винагороджує адміністративну вправність, а отже може радше поглиблювати внутрішні розриви, ніж закривати їх, якщо найслабші громади не отримають допомоги з поданням заявок.

Те, що ці гроші є керованою правилами проєктною машиною, а не трансфертом уряду, пояснює й незручну частину: щоб їх отримати, спершу треба збудувати адміністрацію, здатну їх витратити. На місцях я бачу те саме: громада з готовим пакетом отримує, без нього — ні. Спроможність освоєння — це вміння, і будувати його треба заздалегідь.