Портові концесії, що спрацювали

Україна уклала дві портові концесійні угоди до 2022 року, передавши експлуатацію терміналів приватним компаніям на тривалий строк за збереження активів у державній власності. Їх варто вивчати, бо це той внутрішній прецедент, з яким порівнюватимуть усе інше.

Що саме передали

Право й обов’язок експлуатувати термінал, вкласти визначену суму в обладнання та інфраструктуру, забезпечувати обсяги перевалки і стандарти послуг та платити державі концесійні платежі.

Не власність. Земля, причал і основні засоби лишилися публічними і повертаються наприкінці строку разом із вкладеним у них.

Чому вони були довірливими

Відкритий міжнародний тендер з оприлюдненими умовами, підготовлений за дорадчої підтримки банку розвитку і виграний усталеними міжнародними термінальними операторами, а не вітчизняною групою, про яку ніхто не чув.

Саме останнє зробило ці угоди зрозумілими для спостерігачів. Концесія, виграна визнаним оператором у відкритому тендері, — це інший предмет, ніж та, що дісталася компанії, створеній для цієї нагоди.

Що вони дали

Інвестиції в крани, сховища і під’їзди. Вищу перевалку. І професійну експлуатацію за стандартом, який портова адміністрація може задати і виміряти.

Чого модель вчить для відбудови

Що передавати експлуатацію без передавання власності тут політично прийнятно, комерційно привабливо і юридично працездатно.

І що підготовка важить більше за сам актив: серйозних учасників привели прозорий тендер, дорадча підтримка, добре написана угода і реалістичні зобов’язання. Погано підготовлена концесія притягує цілком інший набір учасників — і саме цього режиму відмови варто уникати.

Ці дві концесії були переконливими тому, що передане чітко записали: власність — у держави, експлуатація — у приватної сторони, графік інвестицій — у договорі. Кожен пункт, залишений розмитим, згодом стає предметом перегляду. Модель для відбудови саме тут — не в концесії як такій, а в чіткості договору.