Кінець дотованого газу і що прийшло натомість

Найвагомішою економічною реформою останнього десятиліття тут було підвищення ціни газу для населення. Вона була вкрай непопулярною, вона була правильною, і причини варто викласти, бо вони неочевидні.

Що робила ціна нижче собівартості

Коштувала бюджету величезних грошей, бо різницю мусить хтось платити, і платила держава.

Руйнувала внутрішній видобуток: виробник, змушений продавати нижче собівартості, не може інвестувати в буріння, тож власний видобуток падав, а імпортна залежність зростала. Субсидія прямо фінансувала ту залежність, від якої мала б людей захищати.

Створювала арбітраж: низька побутова і висока промислова ціна на одному ринку є запрошенням переганяти обсяги між ними, і саме це відбувалося. Ціновий розрив був одним із найбільших окремих джерел ренти в економіці.

І гасила ефективність: ніхто не утеплює будинок, щоб економити газ, який майже безкоштовний.

Що зробила реформа

Уніфікувала ціну, знявши арбітраж одним рухом. Запровадила адресну субсидію для родин, які справді не могли платити. І дала внутрішнім видобувникам заробляти, а це передумова зростання видобутку.

Скільки це коштувало політично

Чимало, і варто визнати, що родини прийняли реальне падіння рівня життя.

Що це купило

Робочий газовий ринок, видобувний сектор зі спроможністю інвестувати і зняття найбільшої ренти в економіці. Цей обмін був вартий того — і саме тому реформа втрималася.

Ціноутворення нижче собівартості не захищає споживача — воно вбиває інвестиції. У промисловості це видно чітко: нікому не вдасться продати обладнання для енергоефективності в сектор зі штучно втримуваною ціною, бо окупність не рахується. Підняття тарифу до реальної вартості було болісним і вперше уможливило інвестиції в енергоефективність.