Сковорода: мандрівний філософ і три світи

Григорій Сковорода народився 1722 року в козацькому селі на Полтавщині, навчався в Києво-Могилянській академії, мандрував Угорщиною, Австрією і, ймовірно, Італією, недовго й невдало викладав у двох семінаріях — а потім зупинився.

Приблизно від сорока років до смерті 1794-го він не мав постійного помешкання. Він ходив між селами й маєтками Слобожанщини, зупинявся в тих, хто приймав, навчав кожного, хто хотів навчатися, писав діалоги й листи і носив флейту. Він відмовився від єпископства. Відмовився від кафедри. Відмовився від запрошення до імператорського двору, за переказом сказавши посланцеві, що державі потрібні ті, хто вміє орати, а він не з них.

Три світи

Ядро його системи — поділ на три світи, кожен із яких має видимий і невидимий бік.

Макрокосм — це всесвіт. Мікрокосм — людина. Третій світ — світ символів, під яким Сковорода розуміє насамперед Біблію, прочитану не як історію, а як закодований текст, поверхневе значення якого є оболонкою навколо чогось іншого.

Кожен світ має зовнішню форму, доступну сприйняттю, і внутрішню дійсність, до якої можна дійти лише тлумаченням. Видимий всесвіт — тінь умоглядного порядку. Видима людина — тінь істинного «я». Буквальний текст — тінь значення. Філософське завдання в усіх трьох випадках — та сама дія над різним матеріалом.

Сродна праця

Ідея з найширшим впливом поза філософією — те, що він назвав сродною працею.

За цим поглядом, кожна людина має природу, придатну до певного роду роботи. Щастя полягає в тому, щоб її знайти й робити. Нещастя — у виконанні роботи, для якої ти не створений, хоч би якою престижною чи добре оплачуваною вона була. Суспільство, у якому людей заганяють у невідповідні ролі, дає і погану роботу, і нещасних людей, і ці дві невдачі — одна й та сама невдача.

Ідея проста і б'є сильніше, ніж мала б, почасти тому, що її написала людина, яка діяла за нею ціною чималої відмови. Сковорода мав доступ до всіх звичних кар'єр і відхилив їх саме на цій підставі.

Самопізнання

Крізь усе проходить настанова пізнати себе, яку він бере з класичної традиції і веде далі за більшість. Для Сковороди самопізнання — не самоаналіз і не самовдосконалення. Це відкриття невидимої людини всередині видимої — того боку людини, що належить умоглядному, а не матеріальному порядку.

Відома епітафія, яку він, як кажуть, склав сам, звучить: «світ ловив мене, та не спіймав». Вона вирізьблена на його могилі у Сковородинівці і є найцитованішим реченням української філософії — уживаним протягом двох століть у тому значенні, яке потрібне тому, хто цитує.

Ким він став

Посмертне життя Сковороди більше за коло його читачів. Він на банкноті в п'ятсот гривень. На нього посилаються в політичних промовах, у літературі й у суперечках про те, для чого українська культура. Сучасні читачі зробили з нього протоекзистенціаліста, християнського містика, козацького Діогена і національного філософа — і тексти достатньо неоднозначні, щоб підтримати більшість цих прочитань.

Музей у Сковородинівці на Харківщині був зруйнований ракетним ударом у травні 2022 року і відновлюється. Цей факт неминуче став частиною того, як про нього тепер говорять.

Для першого читання діалоги доступніші за трактати, а листи доступніші за обидва. Він писав сумішшю церковнослов'янської, української й латини, складною в оригіналі; сучасні українські видання є практичною точкою входу, а основні діалоги мають компетентні англійські переклади.

Пов’язане в цьому архіві

• Народний календар: робочий рік, упорядкований обрядом
• Мольфари: карпатські практики і для чого вони були
• Коляда: зимовий цикл, дванадцять страв і календар, що зрушив

Я не маю підготовки писати про філософію; але історія людини, яка тричі відмовилася від призначень і пішла далі, торкається чогось знайомого в робочому житті. Ідея спорідненої праці — робити роботу, яка тобі пасує, — нагадує мені питання, яке я роками ставлю на співбесідах: ця людина може робити цю роботу чи просто мусить.