Кінець валютного контролю в тому вигляді, який ми знали

Більшу частину незалежної історії Україна мала валютний режим, у якому заборонено все, що прямо не дозволено. Валютний закон 2019 року перевернув цю презумпцію, і практична різниця дуже велика.

Що старий режим означав для компанії

Окремі ліцензії на звичайні операції. Обов’язковий продаж частки експортної виручки. Короткі строки розрахунків за експортними й імпортними контрактами зі штрафами за перевищення. Обмеження на виплату дивідендів за кордон, на позики між пов’язаними компаніями і на рахунки за кордоном.

Сукупний ефект був такий: компанія, що торгує в кількох валютах, витрачала реальний управлінський час на дозволи, а не на торгівлю.

Що змінив закон

Презумпцію: дозволено все, що не заборонено. Ліцензійну вимогу замінили системою заходів, які центральний банк може застосувати, коли того потребують умови, і зняти, коли ні.

Строки розрахунків подовжили, обов’язковий продаж у звичайних умовах скасували, а репатріація дивідендів стала рутинною.

Що повернув воєнний час

Обмеження — неминуче: ліміти на вивезення капіталу, контроль за некритичним імпортом і спершу фіксований, а потім керований курс.

Важливо, що їх застосували як тимчасові заходи всередині рамки, а не як повернення до старого режиму, і їх поступово послаблювали, коли умови дозволяли.

Що робити казначейству

Стежити за постановами центрального банку, а не за законом, бо закон задає рамку, а постанови визначають, що саме дозволено цього місяця.

За старого режиму ми готували окреме обґрунтування на кожен зовнішній платіж; за нової рамки більшість операцій проходять у банку в один крок. Ця різниця перетворила казначейську функцію з оборонної на планувальну. Обмеження, які повернула війна, тимчасові; постійним є те, що тепер є рамка, до якої можна повернутися.