Ринок землі відкривається

Від 2001 до 2021 року сільськогосподарську землю в Україні не можна було купувати чи продавати. Близько семи мільйонів людей мали земельні паї після розпуску колгоспів; вони могли їх здавати в оренду, але не продавати.

Чому заборона тривала так довго

Бо страхи за нею були обґрунтованими і варті чесного викладу. Що землю скуплять задешево в людей, які не розуміють її вартості. Що власність сконцентрується в небагатьох руках. Що іноземний капітал придбає найцінніший актив країни. Що літні сільські пайовики без іншого капіталу і без поради виявляться тими, хто програє.

Контраргумент був не менш реальним. Актив, який не можна продати, не можна дати в заставу. Фермер, який не може позичити під землю, не може в неї інвестувати, а землю на короткій оренді ніхто не покращує.

Як спроєктували відкриття

Закон 2021 року намагався відповісти на страхи прямо. Спершу купувати могли лише фізичні особи — громадяни України, з обмеженням площі. Юридичних осіб виключили до пізнішого етапу, а потім допустили з власними лімітами. Іноземну власність винесли на референдум, тобто не дозволили. Мінімальну ціну встановили на рівні нормативної оцінки.

Що показали перші дані

Обсяги угод спершу були скромними — саме цього й чекаєш, коли ринок не має цінової історії, а всі дивляться, скільки виторгує сусід. Ціни встановилися значно нижче за порівнянну землю в Центральній Європі.

Цю реформу я оцінював би на довшому горизонті, ніж уже минув. Чи спрацює вона, залежить від того, чи банки справді кредитуватимуть під землю, а це залежить від реєстрів, оцінки і виконання рішень, а не від закону, який відкрив ринок.

Те, як скасували двадцятирічну заборону, важило більше за сам факт скасування: поетапне відкриття, обмеження площі й закритість для іноземців зняли більшість страхів. Реформи, що тримаються, завжди такі — не ігнорують занепокоєння опонентів, а пишуть під нього окремий пункт. Ранні дані підтвердили цей задум.