Питання будівельних кадрів

Відбудову обмежують люди, і варто бути конкретним щодо того, які саме, бо дефіцити нерівномірні між професіями.

Де дефіцит найгостріший

Кваліфіковані професії з довгою підготовкою: зварники, сертифіковані за конструкційними стандартами, електрики з допуском на промислові роботи, кранівники й інженери будівництва, здатні вести нагляд за специфікацією. Загальну робочу силу знайти легше; сертифіковану кваліфікацію — ні.

Найменш обговорюваним і одним із найвужчих є дефіцит управління проєктами. Хтось має вести майданчик, узгоджувати черговість робіт, керувати субпідрядниками і тримати графік — це професія, а не назва посади.

Зворотна міграція

Велика кількість українських будівельників нині працює в Польщі, Німеччині, Чехії та деінде, часто виконуючи складнішу роботу, ніж удома, на сучасних майданчиках і за європейськими стандартами.

Це навчені кадри, що перебувають поза країною. Чи повернуться вони — залежить від зарплат, житла, безпеки і, критично, від визнання кваліфікацій і досвіду, набутих за кордоном. Працівник, який повернувся б, але після приїзду вважався б некваліфікованим, не повернеться.

Що розширить резерв

Прискорена сертифікація з визнанням іноземного досвіду. Масштабні навчальні місця для робітничих професій, а не для менеджменту. Свідомий набір жінок у будівельні професії, що вже почався і потребує продовження. І працевлаштування ветеранів з адаптаціями там, де потрібно.

Показник, за яким стежити

Кількість сертифікованих робітників, що щороку виходять на ринок, за професіями. Не обсяг будівництва, який відображає витрачені гроші. Саме кадрове число каже, що буде можливим за три роки.

Знайти робітників і зібрати бригаду — не те саме; майданчик тримають п’ятеро людей, які знають одне одного. Я засвоїв це, формуючи сервісні та монтажні бригади: зібрати людей — це тижні, злагодити їх — роки. Кадрову проблему України обговорюють як питання кількості, а на майданчику це питання неперервності.