Що збудували, чому дали занепасти і що встояло

Озираючись на два десятиліття, українська інфраструктура доволі чітко ділиться на те, що отримувало інвестиції, і те, що тримали на ремонті, доки це було можливо.

Що збудували

Аеропорти й стадіони до футбольного турніру, які заразом дали термінальні потужності, що згодом послужили евакуації й гуманітарному руху.

Приватні зернові термінали в портах — причина того, що експортна торгівля досягла свого масштабу.

Дороги — у зосередженій програмі з кращими специфікаціями і гарантійними умовами.

І цифровий шар: електронні закупівлі, електронні послуги, електронний митний транзит — дешевий порівняно з бетоном і непропорційно корисний.

Що занепало

Мережі централізованого тепла, де втрати в трубах були відомі й нерозв’язані десятиліттями. Водопостачання й очищення стоків. Мости, що добігали кінця розрахункового строку разом. І розподільчі електромережі, які утримували, а не оновлювали.

Що показали останні чотири роки

Що резервування і ремонтопридатність важать більше за сучасність. Залізниця — стара і негероїчна система з багатьма маршрутами і власними ремонтними майстернями — впоралася краще за новіші й централізованіші системи.

І що цифровий шар був найдешевшою стійкістю з усіх коли-небудь куплених: послуги, які можна надати в телефоні, тривали й тоді, коли кабінети не могли відчинитися.

Урок на наступні двадцять

Будувати під ремонт і кілька маршрутів, а не лише під пікову ефективність. Ефективна система і система, здатна вціліти, — не одна й та сама, і останні чотири роки оцінили цю різницю.

Те, що за двадцять років відрізняло збудоване від залишеного занепадати, зазвичай зводилося до того, у чиєму бюджеті лежало обслуговування. Правило, яке я бачив на місцях: інфраструктура з чітким власником виживає, а та, що належить усім, гниє. Останні чотири роки перевірили це жорстоко, і встояло не найновіше, а те, що обслуговували найрегулярніше.