Відбудова передмістя, у якому досі живуть

Приміські міста на північний захід від Києва були пошкоджені на початку 2022 року і, на відміну від більшої частини пошкодженої території, знову стали доступними за тижні. Люди швидко повернулися — часто до будинків, придатних для життя лише частково.

Чому це ускладнює відбудову

Порожню ділянку можна обстежити, знести і відбудувати за графіком. Будинок із сорока заселеними квартирами і двадцятьма зруйнованими — ні.

Роботи мусять іти поверх за поверхом навколо людей, які там живуть, зі збереженою водою й опаленням, з доступом і шумом лише в робочі години. Кожне з цих обмежень підвищує вартість і подовжує строки.

Складнішим є і правовий бік: ремонт приватної квартири в будинку з багатьма власниками потребує згоди тих, хто може бути переміщеним, за кордоном або недосяжним.

Що зробили міста

Сортування. Будинки поділили на конструктивно цілі, придатні до ремонту і безнадійні, і середню категорію взяли першою, бо вона давала найбільше відновленого житла на одиницю коштів.

Дахи і вікна раніше за все інше, бо будинок, що лишається сухим, руйнується повільно, а той, що ні, втрачається за дві зими.

І задокументований реєстр пошкоджень, бо і компенсація, і майбутнє фінансування відбудови залежать від записів, зроблених тоді.

Що видно тепер

Вулиці, де відремонтований будинок стоїть поруч із руїною, а порядок ремонту йде за черговістю поданих заяв, а не за черговістю руйнувань.

Урок

Відбудова — не один проєкт. Це тисячі маленьких із різними власниками, і її швидкість задає адміністрування, а не будівельні потужності.

Працювати там, де люди досі живуть, — зовсім не те саме, що на порожньому майданчику: години роботи техніки, пил, шум, тимчасові проїзди — усе стає предметом перемовин. Я часто стикався з цим на міських об’єктах, і ціна щоразу проявляється в графіку, а не в бюджеті. Те, чого досягли міста на північний захід від Києва, було соціальним, а не технічним: вони навчилися будувати разом із мешканцями.