Експортні сектори, яких ніхто не передбачав

Коли узгоджували угоду про вільну торгівлю, публічна суперечка йшла про сільське господарство і метали. Сектори, що зросли під нею найшвидше, були не тими, про які сперечалися.

Що зросло

Меблі: комплектуючі й готові вироби для європейських рітейлерів і виробників.

Джгути проводки і кабельні збірки для автопрому, зроблені на заводах біля західного кордону і щодня відправлені на конвеєри за кількасот кілометрів.

Перероблена їжа: олії, кондитерські вироби, соковий концентрат, заморожені фрукти й овочі.

І низка легкої промисловості: одяг на замовлення, пакування, пластикові й металеві комплектуючі.

Що в них спільного

Вони трудомісткі відносно капіталу — саме там різниця в зарплатах дає реальну перевагу.

Вони чутливі до транспорту: важкі або об’ємні відносно вартості, тож близькість до споживача важить, і завод за триста кілометрів від покупця виграє в того, що за три тисячі.

Вони потребують сертифікації, але не величезного капіталу: меблева фабрика чи завод джгутів — це посильна інвестиція, на відміну від металургійного комбінату.

І вони сидять усередині чужого ланцюга постачання, тобто клієнтом є виробник, зацікавлений в успіху свого постачальника.

Що це підказує

Реалістична промислова можливість тут — не будувати національних чемпіонів. А бути надійним постачальником другого рівня для європейського виробництва, у масштабі й близько до кордону.

Це менш захоплива пропозиція — і саме вона спрацювала.

Спільне в непередбачених експортних категорій те, що кожна поєднує працю і відстань: близько до Європи, кваліфіковано і за конкурентною ціною. Той самий трикутник вказував у той самий бік і в моєму портфелі замовників. Прогнози не справдилися, бо ті, хто їх робив, дивилися на сировину, а не на цехи.