Останній рік старої моделі: підсумок, написаний наприкінці однієї епохи

Модель, що керувала українською економікою від початку 2000-х, мала чотири несучі частини. До кінця 2013 року всі чотири відмовляли водночас, і розгляд їх разом показує, чому подальше було структурним, а не випадковим.

Чотири частини

Сировинний експорт як двигун зростання. Сталь, залізна руда, хімія і зерно давали валюту й промислову зайнятість. Світові ціни на сталь і розширення китайських потужностей прибрали двигун, і жодна політика з українського боку не могла його відновити.

Дешева імпортована енергія як промислова субсидія. Важка промисловість була конкурентною значною мірою тому, що енергія коштувала нижче за рівень, який встановив би ринок. Ця домовленість вимагала для підтримання політичних відносин і робила всю промислову базу заручником їхніх умов.

Побутова тарифна субсидія як суспільний договір. Газ і тепло для домогосподарств коштували значно нижче собівартості, а різницю поглинали держава й борг, що накопичувався в державної газової компанії. Це був найбільший окремий фіскальний витік, найбільше джерело арбітражу і причина, чому енергоспоживання на одиницю випуску лишалося серед найвищих у Європі.

Фіксований курс як якір довіри. Захищений резервами, поданий як національна репутація і дедалі більше відірваний від базового зовнішнього балансу.

Чому вони відмовили разом

Бо були пов'язані. Експортний двигун давав валюту, що фінансувала імпорт; дешева енергія робила експорт конкурентним; субсидовані тарифи потребували фіскального простору, який давала експортна виручка; а фіксований курс був стерпним лише доки зовнішні рахунки лишалися керованими.

Приберіть перше — і решта втрачає опору послідовно. Експортна виручка падає, зовнішній дефіцит розширюється, резерви витрачають на захист курсу, фіскальний простір для субсидії зникає, а збитки державної газової компанії стають суверенним боргом.

Це не чотири окремі проблеми. Це одна конструкція, що дійшла кінця свого життя.

Що не було негараздом

Тут варто бути точним, бо відмова моделі не означає, що відмовляло все.

Аграрний сектор зростав і ледве почав реалізовувати свій потенціал. Індустрія ІТ-послуг швидко розширювалася без жодної державної участі. Харчова переробка й роздріб будували справжні бізнеси, що обслуговують внутрішній попит. Робоча сила була добре освіченою і дешевою за європейськими мірками.

Усе, що працювало, працювало поза старою моделлю, а все, що відмовляло, було її частиною.

Що показував підсумок

Що попереду не циклічне коригування. За циклічним спадом іде відновлення до попередньої конфігурації; за структурним вичерпанням іде інша конфігурація або нічого.

Конкретні заходи, що знадобляться, були розпізнавані заздалегідь: тарифи до покриття витрат, плавний курс, врегулювання банківського сектору й експортна переорієнтація на сектори, що вже росли.

Усі чотири настали протягом вісімнадцяти місяців, і жоден за вибором.

Переносне спостереження

Економічна модель, що залежить від сприятливості однієї вхідної ціни, є не моделлю, а позицією. Вона добре працюватиме, доки ціна тримається, і не має відповіді на те, коли перестане.

Питання, варте того, щоб поставити його будь-якій економіці — чи будь-якій компанії, — яка з її переваг пережила б утрату найдешевшого ресурсу. Там, де відповідь «жодна», конструкція крихкіша, ніж підказують її результати, а саме результати й приховують цю крихкість, доки вона не настане.

Пов’язане в цьому архіві

• Економіка, що перестала зростати, і три причини цього
• Коли цифра зростання гірша, ніж виглядає: читати натомість структуру
• Стара проблема платіжного балансу і чому вона поверталася
• Річний огляд: Україна 2013 — рік, коли модель вичерпалася

Що модель вичерпалася, розумієш не з одного показника, а з того, що всі спиняються водночас. Я бачив це і в масштабі компанії: продажі стають, маржа звужується, стягнення довшає — і все це в одному кварталі. У цій точці потрібно не працювати більше, а змінити модель; і це рішення ухвалюють найважче.