Чого програми МВФ вимагали насправді

Умови програм зазвичай обговорюють як політичне нав’язування. Це також опублікований документ, і читати його як перелік, а не як суперечку, значно інформативніше.

Що охоплювали умови

Фіскальні: траєкторію дефіциту, адміністрування доходів і обмеження накопичення заборгованості.

Монетарні: незалежність центрального банку, відсутність емісійного фінансування дефіциту, гнучкий курс і достатні резерви.

Енергетичні: ціни, що відображають собівартість, — умова, яка дала найбільше політичного болю і найбільше структурної користі.

Фінансовий сектор: виведення банків, розкриття власників, ліміти на кредитування пов’язаних осіб і докапіталізацію.

Врядування: антикорупційні інституції, декларування, процедури призначення наглядових рад і, згодом, органи оцінювання суддів.

Що справді зрушило

Ціноутворення в енергетиці — повністю. Банківський сектор — повністю і дорогою ціною. Незалежність центрального банку — повністю.

Умови щодо врядування рухалися нерівно і раз у раз з’являлися в наступних програмах, і це саме собою є чесною мірою того, що виконали, а що ні.

Чому механізм працює

Не тому, що Фонд може щось примусити. Не може. А тому, що уряд, який хоче наступний транш, має причину витратити політичний капітал на захід, у який і так вірив, а реформатор усередині міністерства отримує аргумент, якого раніше не мав.

Справедлива критика

Що фіскальні цілі подеколи були жорсткішими, ніж виправдовував прогноз зростання. Це справжня дискусія, і серйозні економісти з обох боків ведуть її відкрито.

Читаючи перелік умов, вражає те, що більшість із них уже пропонували внутрішні реформатори. Зовнішня умова додає до цих пропозицій дату й наслідок — саме це робить аудитор усередині компанії. Справедлива критика не в тому, що механізм працює, а в тому, що черговість реформ визначає хтось ззовні.