Відбудовувати, не поглиблюючи регіональних розривів

Руйнування розподілені нерівномірно, тож і витрати на відбудову не будуть рівномірними. Це правильний принцип. І все ж він створює набір наслідків, які програмі варто передбачити, а не виявити.

Два протилежні ризики

Перший: сильно зруйновані регіони отримують великі інвестиції, відбудовуються за сучасними стандартами і зрештою мають кращу інфраструктуру, ніж регіони, які не постраждали і тому не отримали нічого. Непошкоджений не означає добре забезпечений: західний район із п’ятдесятирічною школою і без руйнувань має реальну потребу і жодних підстав на грант відбудови.

Другий — зворотний: кошти концентруються там, де вища спроможність освоєння, тобто в безпечніших регіонах із працюючими адміністраціями і доступними підрядниками, а зруйновані території чекають, бо в них важче працювати.

Обидва траплялися в інших відновленнях, і те, який станеться, залежить від того, як спроєктовано розподіл.

Що це пом’якшує

Опублікована формула розподілу, щоб його можна було досліджувати й відкрито обговорювати.

Підтримка спроможності, спрямована на найслабші адміністрації, бо громада, яка не може підготувати проєкт, коштів не отримає, хоч би якою великою була потреба.

І окремий звичайний бюджет регіонального розвитку, що йде поряд із відбудовою, щоб непошкоджені, але бідні регіони не конкурували з руйнуваннями.

Чому сказати це зараз

Бо регіональну образу легше попередити, ніж лікувати, і породжують її рішення про розподіл, які в момент ухвалення здаються технічними.

Цей дисбаланс я вже бачу в замовленнях обладнання: з одних областей запити приходять один за одним, з інших — жодного. Правильно, що гроші йдуть за пошкодженнями; але й непошкоджена область потребує утримання доріг, шкіл і мереж, а цей бюджет тепер іде в інше місце. Сказати про це зараз значно дешевше, ніж намагатися виправити за десять років.