Розмінувати Київщину, вулиця за вулицею

Тієї весни я їздив на північ від Києва, щойно відкрили дороги. Пам’ятаю стрічку. Червоно-білий пластик, натягнутий через городи, узбіччя, входи до будинків, — позначав землю, яку ще не перевірили.

Очищення в Бучі, Ірпені, Бородянці й довколишніх селах було повільним, бо інакше не могло. Групи ДСНС та акредитовані міжнародні оператори проходили городи, підвали, узбіччя, шкільні подвір’я і поля, фіксуючи й вилучаючи нерозірвані боєприпаси та саморобні пристрої.

Що постачали партнери

Засоби захисту, детектори, машини механізованого розмінування, транспорт і навчання — профінансовані урядами-донорами і спрямовані через операторів, уже акредитованих працювати в Україні. Обладнання, закупівля якого зазвичай триває місяцями, діставали з наявних запасів.

Лише після цього могло початися все інше: бригади енергетиків, інженери водоканалу, будівельники і врешті родини. За кожним знімком відбудованої вулиці в Ірпені невидимо стоїть сапер.