Транзитний договір 2019 року: що насправді дали Україні європейські правила

Контракт, що регулював транзит російського газу через Україну, спливав 31 грудня 2019 року. Заміну підписали 30 грудня після переговорів за посередництва Європейської Комісії, що тривали до останнього тижня.

Умови: п'ять років із твердим бронюванням потужності на шістдесят п'ять мільярдів кубометрів у 2020 році і сорок мільярдів щорічно з 2021 до 2024 року за принципом «качай або плати». Непогашені арбітражні рішення врегульовано виплатою «Нафтогазу» близько трьох мільярдів доларів. І, що критично, транзит тепер законтрактовано за європейськими мережевими правилами через окремого оператора газотранспортної системи.

Чому структура важливіша за обсяг

Попередні транзитні домовленості були двосторонніми комерційними контрактами між двома пов'язаними з державою компаніями, з обсягами на розсуд відправника і цінами, узгодженими за обставин, що рідко були комерційними.

Нова домовленість інша за природою. Потужність бронюють наперед і оплачують незалежно від використання — принцип «качай або плати», що загалом регулює європейське транспортування газу. Оператор є юридично окремою структурою, відокремленою від бізнесів постачання й видобутку «Нафтогазу», як того вимагає Третій енергетичний пакет ЄС, який Україна зобов'язалася впровадити за Угодою про асоціацію.

Практичний наслідок: транзитні надходження стають передбачуваними і забезпеченими контрактом, а не політично узгодженими. Для бюджету це вартує більше, ніж вищий заголовковий обсяг із дискреційним відбором.

Анбандлінг, якого ніхто не хотів робити

Оператора газотранспортної системи відокремили від «Нафтогазу» в останні тижні перед дедлайном, після двох років інституційного спротиву. Варто чітко назвати, чому опиралися: анбандлінг забирає контроль над великим потоком доходів і значною активною базою в державної компанії й передає їх окремо керованій структурі.

Це найконкретніший наявний приклад того, як Угода про асоціацію дає структурні зміни. Зобов'язання взяли 2014 року, строк встановили транзитні переговори, а реформа сталася, бо юридичний обов'язок збігся з комерційною необхідністю.

Загальний урок для читання українських реформ: зобов'язання, технічно конкретні, зовні контрольовані й прив'язані до жорсткого строку, виконуються. Зобов'язання загальні й самооцінювані — ні.

Що далі з транзитом

Середньострокова картина несприятлива, і це варто сказати прямо. «Північний потік — 2» близький до завершення. «Турецький потік» працює. Європейський попит на газ прогнозовано знижуватиметься зі впровадженням політики декарбонізації. Сорок мільярдів кубометрів, заброньованих від 2021 року, значно нижчі за обсяги, які Україна прокачувала десять років тому, і немає підстав очікувати продовження на такому рівні у 2024-му.

Тому транзитні надходження України мають розглядатися кожним, хто моделює фіскальну позицію, як спадний потік із визначеною кінцевою датою, а не як постійна стаття. П'ять років, куплені цим контрактом, — це п'ять років на побудову чогось іншого.

Що з цього взяти бізнесу

Дві речі. Перше — для учасників енергетичного ринку: Україна тепер має оператора газотранспортної системи європейського стандарту з опублікованими тарифами, аукціонами потужностей і мережевими кодексами. Доступ до українського транспортування і до дуже великих потужностей зберігання — найбільших у Європі — тепер є звичайною комерційною пропозицією, а не питанням зв'язків. Це сховище недовикористане й стратегічно цінне.

Друге, ширше: ця угода є доказом того, що технічні розділи Угоди про асоціацію дають результат, коли до них прив'язаний строк. Кожен, хто чекає підтвердження, чи є українське регуляторне зближення справжнім, має подивитися, що сталося зі структурою газового ринку між 2014 і 2020 роками, — це найясніша доступна відповідь.

Пов’язане в цьому архіві

• Авіасполучення: як країна пов'язана з ринками і скільки коштує його закриття
• Енергетика як стратегічна змінна: генерація, зберігання, транзит і з'єднання
• Енергосистему України відбудовують малими блоками: що це означає для постачальників
• Річний огляд: Україна 2020 — скорочення, що перевірило ремонт 2015 року

У переговорах щодо міжнародного контракту я читаю не так текст, як правило за ним: якщо виникне спір — за яким правом, у якому форумі, у які строки. Цінність угоди 2019 року була не в обсягах, а в тому, що розбіжність тепер вирішується всередині зводу правил, а не між двома сторонами. Як постачальник я знаю, наскільки малою ця різниця виглядає на папері й наскільки великою вона є за столом переговорів.