Туреччина і Україна: торговельні відносини в деталях

Туреччина й Україна суттєво торгують уже три десятиліття. Ці відносини варто розглядати за структурою, а не за загальною сумою, бо саме в структурі цікаві питання.

Що йде на північ

Машини й обладнання, транспорт і компоненти, хімія і пластики, будівельні матеріали, текстиль і одяг, перероблена харчова продукція і свіжі овочі та фрукти. Турецькі підрядні послуги, які самі собою є значним експортом і не потрапляють у товарну статистику.

Що йде на південь

Аграрні товари в обсязі — насамперед зерно, олійні та рослинна олія, де Україна історично була серед головних постачальників Туреччини. Метали й металовироби. Хімічна сировина. Вугілля і руди.

Структурна форма

Україна постачає сировину; Туреччина — готові товари й послуги. Це класична взаємодоповнювана модель, і вона стабільна, але й асиметрична за вартістю: перероблена продукція несе більшу маржу, ніж сировина, і обидві сторони це знають.

Заявлена амбіція України — рухатися вгору цим ланцюгом: переробляти власну олійну сировину, молоти власне борошно, переробляти власні продукти. Це легітимна промислова політика, і вона змінює вигляд торгівлі за двадцять років.

Де тертя

Як завжди, у сільському господарстві. Обидві країни — значні виробники з політично чутливим селом, і кожна розмова про лібералізацію в це впирається.

За чим я стежив би

За підрядами у відбудові, машинами для економіки, що відбудовується, і за українською переробленою харчовою продукцією на турецькому ринку замість сировини. Саме третє означало б справжню зміну відносин, а не їхню більшу версію.

Тертя в цих відносинах створюють не тарифи, а те, що кожна сторона вважає іншу дешевим постачальником. Пропрацювавши між двома країнами двадцять років, скажу: найкращі угоди укладалися заради технічної відповідності, а не заради різниці в ціні. Зростання відносин залежить від розширення номенклатури — заглиблення в ті самі п’ять категорій має межу.