Чого 2014 і 2015 роки навчили про баланси

Між 2008 і 2015 роками українські компанії пройшли дві важкі девальвації. Фірми, що впали на другій, зазвичай нічого не винесли з першої, і механізм падіння варто назвати прямо, бо його цілком можна уникнути.

Механізм

Валютний дисбаланс. Компанія, що заробляє гривню і винна долари, має коротку позицію в доларі — незалежно від того, чи вважає вона себе носієм валютної позиції. Коли курс рухається, борг зростає у валюті, яку компанія справді заробляє, і зростає на всю величину девальвації за ніч.

Те саме стосується оренди, номінованої у валюті, імпортних запасів, куплених у кредит, і договору постачання з ціною в євро й оплатою в гривні через дев’яносто днів.

Чому компанії все одно так робили

Бо валютні кредити мали значно нижчу ставку, і економія була видимою щомісяця, а ризик — невидимим, доки не ставав видимим.

Це не дурість, а раціональна реакція на різницю ставок людини, що вірила в утримання курсу, — а держава його захищала, що робило цю віру розумною.

Що мало змінитися назавжди

Узгоджувати валюту боргу з валютою доходу. Експортер, що заробляє долари, може позичати долари; рітейлер, що заробляє гривню, не може за жодної ставки.

Ціноутворювати договори у валюті витрат або явно їх індексувати.

Тримати буфер обігових коштів, розрахований на девальвацію, а не на звичайний квартал.

Чи змінилося

Частково. Валютне кредитування нехеджованих позичальників тепер обмежене, і це прибрало спокусу регулюванням, а не дисципліною. Фірми, що вціліли після 2015 року, планують саме так і відтоді помітно стійкіші.

Той самий рядок: борг у валюті, дохід у гривні. Більшість компаній, що пережили 2008 рік, злетіли на тому самому місці 2014-го, бо в проміжку не зробили урок постійним. Ми свій записали з другого разу: сьогодні жодна з моїх компаній не має боргу у валюті, якій не відповідає виручка. Тривким є не урок, а процедура, що перетворює його на правило.