Потужності зберігання і післязбиральні втрати

Урожай не є доходом, доки його не продано, а між полем і продажем є період, коли зерно можна втратити. Саме в цьому періоді зникає суттєва частина української аграрної вартості.

Де виникають втрати

Волога. Зерно, збережене вище безпечної вологості, гріється, пліснявіє і може бути втрачене повністю. Тому сушильні потужності для кукурудзи не є факультативними і часто стають вузьким місцем на жнивах.

Шкідники і гризуни в непридатних сховищах.

І перевалка: кожне переміщення між транспортом, купою і складом дає бій і втрати, а стара інфраструктура дає їх більше.

Комерційний вимір

Зберігання не лише про запобігання втратам; воно про час. Аграрій без сховища мусить продавати на жнивах, коли продають усі й ціна найнижча за рік.

Аграрій зі сховищем може притримати і продати на кращому ринку. Різниця між ціною жнив і весняною часто більша за вартість того сховища, яке дало б змогу зачекати.

Структурна проблема

Потужності зберігання зосереджені у великих операторів і трейдерів, отже менші господарства продають на жнивах з необхідності, а премію за час забирає той, у кого є сховище.

Це передавання вартості від виробників до посередників, здійснене виключно тим, кому належить будівля.

Що це змінило б

Фінансування власного зберігання і сушіння — саме той тип інвестицій, заради яких існують аграрні розписки та подібні інструменти. І система складських свідоцтв, що дає зерну на зберіганні бути заставою, аби аграрій міг позичити під урожай, а не продавати його дешево.

Зерно, зібране й утрачене, — витрати, сплачені двічі: раз щоб виростити, раз щоб перевезти. Віддача від інвестицій у зберігання — один із найкоротших термінів окупності, які я рахую в цій країні, зазвичай менше трьох сезонів. Не робиться це з фінансових, а не економічних причин: гроші треба знайти до жнив — саме тоді, коли у фермера найменше готівки.