Безвізовий режим і що він змінив

11 червня 2017 року набув чинності безвізовий режим до Шенгенської зони для громадян України з біометричним паспортом. Дев’яносто днів у межах ста вісімдесяти — для туризму, бізнесу чи родини, але не для роботи; цю різницю часто плутають.

Що мало відбутися спершу

Критерії були серйозним списком реформ і до подорожей як таких стосунку не мали. Біометричні паспорти за міжнародними стандартами. Дієва міграційна служба. Управління кордоном відповідно до європейської практики. Законодавство про захист даних і орган, який його застосовує. Антикорупційні інституції, декларування статків посадовців і правила проти відмивання коштів.

Кілька з них забрали роки, а два ледь не зірвали всю справу. Візова лібералізація була, по суті, винагородою за виконання програми інституційних реформ — і вона спрацювала як стимул, бо винагороди звичайні люди хотіли особисто.

Практична різниця

Раніше українському колезі, який їхав на виставку до Німеччини, потрібні були запис до консульства, лист-запрошення, підтвердження житла, страховка, банківські виписки і шість тижнів запасу часу. Термінова поїздка була просто неможлива. Я втрачав через це справи — на зустріч із постачальником, яка мала відбутися за десять днів, українську сторону взяти не виходило.

Після — колега купує квиток. Це вся процедура.

Що це дало поза бізнесом

Щось важче для підрахунку. Виросло покоління, здатне бачити решту Європи буденно — вихідні, концерт, день відкритих дверей в університеті, — а не як бюрократичну експедицію. Це змінює те, як країна себе уявляє, і, гадаю, вплив на очікування був більшим за вплив на торгівлю.

Реформаторська програма за критеріями виявилася тривкішою за сам безвіз: біометрична ідентифікація, антикорупційні органи й захист даних постали незалежно від того, скасували б візи чи ні. Зовнішня винагорода уможливлює реформи, які неможливо зробити зсередини; те саме я бачу в аудитах компаній. Тривким лишається не винагорода, а те, що зробили заради неї.