Демографічна арифметика, сказана прямо

Я пишу про митні процедури і ринки техніки, бо це мій фах. Але якби мене спитали, яка єдина змінна найбільше визначає, якою буде українська економіка у 2050 році, я не назвав би жодної з них. Я назвав би населення.

Арифметика нескладна. В Україні більшу частину періоду від незалежності смертей було більше, ніж народжень — закономірність, спільна з більшістю країн Центральної та Східної Європи, зумовлена низькою народжуваністю і, в українському випадку, високою смертністю дорослих чоловіків. Поверх цього — значна трудова еміграція з двотисячних, а потім переміщення значно більшого масштабу після 2022 року.

Чому я не довіряю більшості опублікованих цифр

Останній повний перепис був у 2001 році. Усе після — оцінка й модель. Реєстраційні дані недораховують тих, хто виїхав і не знявся з обліку, і перераховують тих, хто повернувся, не зареєструвавшись знову. Від 2022 року ситуація ще складніша: частина тих, хто за кордоном, повернеться, частина ні, і ніхто не назве вам пропорції, бо самі ці люди ще не вирішили.

Тож до будь-якої впевненої цифри населення я ставлюся скептично, а до будь-якого впевненого прогнозу — ще скептичніше.

Що насправді визначає результат

Не політика народжуваності, яка всюди в Європі дала скромні результати за високу ціну. Рівень повернення. Якщо повернеться значна частка тих, хто за кордоном, траєкторія буде одна; якщо ні — інша, і різниця між ними більша за будь-який правдоподібний вплив політики на народжуваність.

Повернення визначають звичайні речі: житло, робота, школи, медицина, безпека і те, чи бачить родина тут життя. Кожне рішення у відбудові, кожна інвестиція, що створює робоче місце, кожна відбудована школа з укриттям — це також демографічне рішення, хай як його називають.

Чесний висновок

Менше населення не означає автоматично бідніше — продуктивність важить більше за кількість голів, і в України є значний простір підняти випуск на працівника. Але воно змінює форму всього: ринку праці, пенсійної системи, податкової бази, того, які регіони розквітнуть, а які спорожніють.

Це змінна, за якою я стежу найпильніше і яку найменше здатен прогнозувати.

Не довіряти опублікованим цифрам слушно; у власному плануванні я замість демографічних даних беру час найму — він не бреше. Знайти зварника п’ять років тому було два тижні, сьогодні — три місяці. Чесний висновок: ця змінна рухається повільно, визначає все, і на її розворот потрібне покоління.