Звідки українці беруть інформацію

Щоб зрозуміти, як інформація доходить до людей в Україні, потрібні два спостереження: одне про попереднє влаштування, друге про нинішнє.

Стара структура

Домінувало національне телебачення, а великі канали належали невеликій кількості заможних власників. Економіка сама собою не сходилася — багато каналів були збитковими, — а це каже, що власність цінували за вплив, а не за віддачу.

Ця структура створила медіасередовище, де аудиторія навчилася читати матеріал за тим, чиєму інтересу він служить; це форма грамотності, але роз’їдаюча.

Зсув

Аудиторія перейшла в месенджери з каналами мовлення і зробила це швидше, ніж майже будь-де в Європі. Під час війни це прискорилося з цілком практичних причин: канал повітряних тривог корисніший за випуск новин і працює під час блекауту на заряді телефона.

Проблема нової структури

Анонімність. Канал із великою аудиторією може не мати ідентифікованого власника, редакційного стандарту і жодної підзвітності. Стара проблема полягала в тому, щоб знати, кому належить медіа; нова — у тому, що дізнатися неможливо.

Слабшою є й перевірка. Повідомлення пересилається швидше, ніж його можна перевірити, а спростування ніколи не доходить до всіх, хто бачив оригінал.

Що допомагає

Незалежне суспільне мовлення із захищеним фінансуванням. Підтримка розслідувальної журналістики, яка в Україні справді сильна і мала наслідки. Викладання медіаграмотності в школах — звучить м’яко і вимірювано працює. І вимоги прозорості власності, корисні лише за умови їх виконання.

Спостереження

Кожне інформаційне середовище має характерний спосіб підводити. Розпізнати, у якому саме ви перебуваєте, — це більша частина захисту.

Перехід від телебачення з відомими власниками до каналів без упізнаваного власника змінив проблему, не розв’язавши її: у першому випадку ви знали, хто говорить, у другому — ні. У бізнесі діє той самий принцип: інформацію з невідомим джерелом не можна класти в основу рішення. Допомагає лише звичка підтверджувати те саме з двох незалежних місць.