Аграрний сектор України: як насправді виглядає структура

Україна має приблизно сорок два мільйони гектарів сільськогосподарських угідь, з яких близько тридцяти двох мільйонів — рілля. Це приблизно чверть усієї орної площі Європи, зосереджена в одній країні, і значна її частина — чорнозем із високим вмістом органіки й глибоким гумусним шаром, одна з найпродуктивніших земель світу.

Очевидне запитання: чому врожайність історично була значно нижчою за те, що дає зіставний ґрунт у Франції чи Німеччині. Відповідь не агрономічна.

Структура культур і куди вони йдуть

У секторі домінують чотири товарні групи. Пшениця й ячмінь на зерно. Кукурудза, що надзвичайно розширилася протягом 2000-х із появою гібридного насіння й сушильних потужностей. Соняшник, де Україна є найбільшим у світі експортером олії зі значним відривом. І соя з ріпаком, що зросли на попиті ЄС на сировину для біодизеля.

Те, чого в цьому переліку бракує, так само промовисте, як і те, що в ньому є. Тваринництво — частка від того, що було 1990 року. Садівництво й овочівництво на експорт недорозвинені відносно клімату й близькості до ринків. Молочна переробка консолідувалася, але експортує значно менше, ніж дозволяло б поголів'я. Сектор сильно зміщений до сировинних товарів, які можна завантажити на судно без істотної переробки.

Чому структура саме така

Складаються три чинники.

Перший — земельний мораторій. Від 2001 до 2021 року сільгоспземлю не можна було продати, лише орендувати. Це єдине правило сформувало все нижче за течією: відсутність іпотечного фінансування під землю, відсутність стимулу вкладати в дренаж чи структуру ґрунту з окупністю за межами строку оренди і сільське населення, що тримало актив, яким не могло скористатися.

Другий — структура холдингів. Оскільки землю можна було лише орендувати, масштаб досягався агрегуванням тисяч індивідуальних оренд в одну операційну компанію. Утворені агрохолдинги обробляють площі, вимірювані сотнями тисяч гектарів, мають власну логістику й зберігання, а кілька з них залучали капітал на іноземних біржах. Ця модель ефективна у виробництві масових товарів і структурно слабка в усьому, що потребує довгострокових вкладень у конкретне поле.

Третій — зберігання й логістика. Потужності елеваторів, річкових терміналів і наявність вагонів у різні періоди були зв'язувальними обмеженнями, а вартість перевезення тонни з внутрішньої області до порту історично становила значну частку ціни на фермі.

На що дивитися іноземному учаснику

Цікаві позиції не в первинному виробництві, яке капіталомістке, низькомаржинальне і вже здебільшого консолідоване.

Вони в шарах навколо нього. Ресурси — насіння, засоби захисту, добрива, — де ринок великий, а технічна підтримка є справжнім диференціатором. Техніка й точне землеробство, де парк застарілий, а приріст продуктивності від заміни вимірюваний. Зберігання й перевалка, де пропозиція досі недостатня. Переробка, де розрив у вартості між експортом сировини й експортом готового продукту є найбільшою можливістю сектору. І аграрне фінансування, яке ледве існує у формі, впізнаваній для європейського фермера.

За чим стежити

Три речі визначать розвиток сектору протягом наступного десятиліття.

Чи дозріє ринок землі до стану з працюючим іпотечним фінансуванням — саме воно перетворює землю з операційного ресурсу на капітальний актив.

Чи стабілізується експортна логістика. Економіка сектору вирішується в порту, а не в полі, і останні кілька років точно показали, скільки вартості може знищити закриття маршруту.

І чи зростатимуть переробні потужності швидше за сировинний експорт. Кожна тонна соняшнику, перероблена всередині країни, а не вивезена насінням, — це вимірювана утримана вартість, і та сама логіка діє по всій структурі культур. Саме в цьому різниця між аграрним експортером і аграрною економікою.

Пов’язане в цьому архіві

• Світовий аграрний гігант відкриває ринок землі: що це означає для постачальників
• Ринок землі відкрився: перші тижні і справжнє обмеження
• Зерновий коридор: як працює стамбульська домовленість і чого вона не покриває
• Річний огляд: Україна 2010 — відновлення на двох каналах

Цю структуру я читаю з попиту на техніку: великі холдинги купують парки, середнє господарство — одну машину, мале не купує нічого й орендує. Там само лежить і розрив в урожайності: не в техніці, а в масштабі та фінансуванні. Перше, на що має дивитися іноземний учасник, — структура власності, друге — ринок оренди.