Харківські угоди: чому знижка на газ в обмін на оренду бази була поганим обміном

21 квітня підписано угоду про продовження оренди для Чорноморського флоту в Севастополі з 2017 до 2042 року в обмін на знижку приблизно в сто доларів за тисячу кубометрів на імпорт газу, застосовану як зменшення російського експортного мита. Її ратифікували на засіданні парламенту, позначеному фізичним протистоянням.

Політичні аргументи обох сторін добре відомі й тут не є предметом. Предметом є комерційна структура угоди, і вона невигідна так, що це легко показати.

Асиметрія

Обмін активу на знижку є рівноцінним, лише якщо обидві частини мають зіставну тривалість і зіставну визначеність. Тут це не так.

Продовження оренди фіксоване, конкретне і триває тридцять два роки. Його не можна скасувати односторонньо без порушення договору, і його цінність для контрагента ні від чого не залежить.

Знижка застосовується до контрактної формули ціни, що продовжує зростати за нафтопродуктовими індикаторами. Вона обмежена в абсолютних величинах — зменшення є фіксованою сумою в доларах на одиницю, а не відсотком. Зі зростанням базової контрактної ціни знижка зменшується як частка від загальної суми, а її реальна вартість знижується через інфляцію.

Проєктуйте це вперед. Якщо базова ціна за наступні роки подвоїться, те саме стодоларове зменшення даватиме вдвічі меншу пропорційну вигоду, ніж сьогодні, — проти орендного зобов'язання, яке не змінилося зовсім.

Що це означає для переговорної позиції

Передбачуваний наслідок: за кілька років Україні знову доведеться перемовлятися про ціну газу, і робитиме вона це вже витративши свій найцінніший негрошовий актив. Переговорник, що обміняв довгостроковий предмет на короткострокове полегшення, входить у наступний раунд із меншим набором пропозицій і тією самою проблемою.

Це загальна схема в українській енергетичній політиці, і її варто назвати. Полегшення ціни на газ неодноразово отримували, віддаючи щось структурне — права базування, частки у власності трубопроводів, транзитні зобов'язання, корпоративний контроль — за знижку, що спливає або тане. Кожен раунд робить наступного переговорника слабшим.

Що бізнесу з цього читати

Дві речі.

Перше — фіскальний сигнал. Держава, що конвертує тридцятидворічний стратегічний актив у негайне зменшення дефіциту поточного рахунку, — це держава під фіскальним тиском, який вона не хоче знімати внутрішнім коригуванням. Альтернативою цій угоді було підвищення побутових тарифів на газ, чого вимагала програма МВФ і що було політично неприйнятним. Угода є замінником тієї реформи, а реформу однаково доведеться зробити — пізніше і з гіршої стартової позиції.

Друге — питання тривкості. Оскільки вартість знижки тане, домовленість створює тиск до перегляду за передбачуваним графіком. Будь-який бізнес, що моделює вартість газу в Україні, має вважати знижку тимчасовою і не будувати на ній п'ятирічну базу витрат. Фірми, які саме так учинили у 2010 році, потрапили в халепу 2014-го, коли домовленість денонсували.

Реформа, якої постійно уникають

Під кожним із цих епізодів лежить та сама неопрацьована структура: домогосподарства платять за газ частку від імпортної вартості, різницю поглинає «Нафтогаз», а дефіцит «Нафтогазу» покривається бюджетом або боргом.

Доки цей розрив не закритий, кожен український уряд стоятиме перед тим самим вибором між непопулярним тарифним рішенням і стратегічною поступкою — і робитиме той самий вибір. Тарифна реформа нарешті відбувається у 2015 році, за умов, що не залишають альтернатив. Усе між сьогоднішнім днем і тоді — це відтермінування, а ця угода — його найдорожчий випадок.

Пов’язане в цьому архіві

• Січень 2006-го: газова криза, що поклала край дешевій енергії в Україні
• Авіасполучення: як країна пов'язана з ринками і скільки коштує його закриття
• Транзитний договір 2019 року: що насправді дали Україні європейські правила
• Річний огляд: Україна 2010 — відновлення на двох каналах

Найдорожчий урок, який я засвоїв, купуючи й продаючи обладнання: знижка, не прописана в договорі, — це не знижка, а послуга. Послуги відкликають, і в день відкликання ваша позиція слабша, ніж на початку, бо ви вже вибудували структуру витрат навколо старої ціни. Те, що зробили на державному рівні 2010 року, я не порадив би жодному покупцеві в перемовинах із постачальником.