Що тримає суспільство разом під тиском

Спостерігаючи зблизька за суспільством під тривалим тиском, мене здивувало те, які саме структури витримали вагу.

На що люди справді спираються

Насамперед на родину, і далеко за межами однієї домівки: двоюрідні, свояки, родичі в іншій області, здатні прийняти трьох людей за короткий час.

Далі на сусідські й робочі мережі: чат будинку, колеги, які організують доставку, батьки з класу.

Далі на волонтерські організації, які в цій країні займають простір, що в багатьох інших заповнений державними органами, і яким довіряють більше, ніж більшості інституцій.

Формальні інституції йдуть після всього цього для більшості щоденних потреб, хоч у речах, які може лише держава, на них покладаються цілком.

Структура довіри

Довіра тут висока до конкретних інституцій із видимим результатом і низька до загальної політичної категорії — сталий патерн в опитуваннях.

Міжособова довіра до знайомих людей висока, до незнайомих — помірна. Це нормальний профіль для суспільства, що пройшло 1990-ті, і він пояснює, чому так багато самоорганізації йде через особисті мережі, а не через формальні членські організації.

Що виявив тиск

Що неформальну спроможність можна мобілізувати надзвичайно швидко і не можна тримати безкінечно без інституційної опори. Волонтери вигорають; родини, що утримують трьох переміщених родичів, проїдають заощадження.

Політичний висновок

Підтримувати неформальні мережі, а не заміняти їх. Вони роблять те, чого не може державна установа, і зі швидкістю, якої державна установа не має, і їм потрібні гроші й відпочинок, а не вказівки.

Те, що під тиском неформальні мережі важать більше за інституції, я бачив безпосередньо: у перші тижні 2022 року мою команду тримала не процедура, а люди, які знали одне одного. Політичний висновок тонкий: спроба інституціалізувати ці мережі їх руйнує. Зробити можна одне — щоб інституція їм не заважала.