Що громада робить із власними грошима

Після об’єднання громади отримали визначену частку податку на доходи, зібраного на їхній території, плюс місцеві податки, які встановлюють самі. Уперше в них з’явилися гроші, що були їхніми, що зростали разом із місцевою зайнятістю і про витрачання яких вирішували вони.

На що переважно витрачали

У тому порядку, який я спостерігав, їздячи між ними: спершу дороги і вуличне освітлення, бо це видно і цим користуються всі. Далі школи й садочки — дах, вікна, опалення, санвузли, до яких у багатьох будівлях не торкалися з 1980-х. Далі вода й каналізація. Далі центр надання адмінпослуг, щоб мешканці отримували документи на місці.

Ця послідовність не випадкова. Саме на це витрачають, коли виборців достатньо мало, щоб вони побачили результат і знали, хто його затвердив.

Різниця

Значна — і це чесний висновок. Одні громади змінилися. Інші ні, і гроші пішли на те, що дало менше. Проїжджаючи між двома сусідніми громадами, часто розумієш, де яка, не питаючи.

Визначальний чинник, наскільки я бачу, — голова громади і якість невеликої команди довкола нього. Це незручно, бо це не системне пояснення; але саме на це вказують факти.

Що це означає комерційно

Кількасот нових контрагентів, кожен зі своїми тендерами, бюджетним циклом і людиною, яка ухвалює рішення і з якою можна реально зустрітися. Для постачальника техніки муніципального масштабу це створило сегмент ринку, якого раніше не існувало.

Те, що кілька сотень громад зробили різне з однією й тією ж можливістю, — найповчальніша частина цієї реформи. Різниця, яку я бачу на місцях, така: місто, що витрачає на помітні роботи, і місто, що витрачає на утримання та мережі, за п’ять років опиняються в геть різних місцях. Комерційний наслідок теж очевидний: друга група стає моїм замовником, перша купує раз і більше не телефонує.