Якість врядування, виміряна

Кожен, хто оцінює країну, тягнеться по індекси, і користуватися ними варто з розумінням того, що вони насправді міряють.

Головне обмеження

Більшість найчастіше цитованих індикаторів врядування ґрунтуються на сприйнятті: вони агрегують думки експертів, бізнес-опитування й оцінки ризикових аналітиків. Сприйняття є реальною річчю і рухається повільно, бо люди оновлюють думки значно пізніше за факти.

Це дає системне відставання. Країну, що реформувала закупівлі три роки тому, досі частково оцінюють за репутацією, яку вона мала до того.

Де сприйняття і досвід розходяться

Опитування, що питають, чи давала людина хабар за останній рік, дають іншу картину, ніж ті, що питають, чи є корупція проблемою. В Україні показники досвіду покращувалися швидше за показники сприйняття — саме та закономірність, якої й чекаєш, коли реформи справжні, а репутація не наздогнала.

Це водночас та сама закономірність, яку побачив би, якби реформи були косметичними і змінилися лише окремі зіткнення. Розрізнити ці два випадки можна, дивлячись на механізми, а не на бали.

На що я дивився б натомість

На перевірювані операційні дані: рівень участі в закупівлях, частку тендерів з однією пропозицією, час отримання дозволу, частку скасованих донарахувань, строки виконання судових рішень.

Вони нудні, опубліковані й не рухаються від думок.

Чесне використання індексів

Як лінію тренду за роки, а не бал за рік, і завжди поряд із чимось виміряним, а не повідомленим.

Запізнення індексів пояснює, чому мій власний досвід часто розходиться з рейтингом: сприйняття міряє реальність дворічної давнини. Замість них я дивлюся на чотири речі — час реєстрації компанії, дату відшкодування, час митного оформлення і судовий календар. Усі чотири вимірювані й усі чотири видно в моїх рахунках. Справедливе використання індексу — для порівняння, а не для рішення.