Відкриття ринку землі: суперечка на двадцять років

Мало які економічні питання в Україні обговорювали так довго і так гостро, як те, чи можна продавати сільгоспземлю. Остаточний закон найкраще розуміти як відповідь на заперечення, а не як перемогу над ними.

Аргументи за мораторій

Мільйони людей отримали земельні паї у 1990-х без жодного ринкового досвіду, у період гіперінфляції й інституційного розпаду. Страх, що вони продадуть майже задарма першому, хто прийде з готівкою, не був ірраціональним: саме це щойно сталося з ваучерами в промисловості.

Було й законне занепокоєння концентрацією, і щиро обстоюваний погляд, що земля взагалі не має бути товаром.

Аргументи проти

Що мораторій не завадив концентрації, а лише переніс її в довгострокову оренду, де контроль зосереджувався без того, щоб власник отримав капітальну суму.

І що землю, яку не можна продати, не можна закласти, — і це двадцять років позбавляло галузь інвестицій.

Як закон відповів на обидва

Поетапністю, спершу фізичні особи. Обмеженнями площі. Простеженням бенефіціарів. Перевіркою джерела коштів. Виключенням іноземної власності до референдуму. Публічним реєстром цін.

Майже кожен елемент є прямою відповіддю на конкретне заперечення, висловлене за попередні двадцять років. Саме так виглядає узгоджена реформа.

Чесна оцінка

Масового вимушеного розпродажу, якого боялися, у перший період не сталося. Частину заслуги можуть мати запобіжники, а частину — те, що власники чекали, які складуться ціни.

Визнання того, що захисники мораторію мали серйозні підстави, пояснює, чому суперечка тривала так довго: обидві сторони вказували на реальний ризик. Саме тому закон, що намагався відповісти обом, був правильним. Судити, хто мав рацію, не мені; але те, що задум зафіксував обидва занепокоєння, і є причиною його тривкості.