Нагляд, який нарешті наглядав

Між 2014 і 2017 роками кількість банків, що працювали в Україні, скоротилася приблизно вдвічі. Це не звичайна річ для банківської системи, і розуміння причин пояснює багато що з подальшого.

Чим багато з тих банків були насправді

Не банками у звичайному сенсі. Значна їх частина існувала, щоб брати депозити в населення і кредитувати бізнеси, що належали власникові самого банку. Кредитування пов’язаних осіб у такому масштабі — це не банківський ризик; це механізм перетворення чужих заощаджень на обіговий капітал власника.

Інші були інструментами виведення грошей за кордон, а деякі були по суті порожніми — капітал існував на папері через кругові структури власності.

Що зробив нагляд

Вимагав розкриття кінцевих бенефіціарних власників — найважливіший окремий крок. Регулятор, який не знає, кому належить банк, не може виявити кредитування пов’язаних осіб.

Діагностичні огляди кредитних портфелів із чесним поглядом на те, що справді можна повернути. Вимоги докапіталізації. І виведення з ринку банків, які не могли або не хотіли їх виконати.

Ціна

Суттєва і покладена на суспільство: виплати з фонду гарантування, фіскальна вартість націоналізації найбільшої установи, що впала, і втрата довіри, яку відбудовували роками.

Хто описує це як чистий успіх, описує неточно.

Чому це все одно було правильно

Бо банківська система, повна порожніх установ, не переживає шоку, а дуже великий шок настав у 2022 році. Система, яка його зустріла, була меншою, належно капіталізованою і чесно піднаглядною — і вона витримала. Це віддача від болючого рішення, ухваленого вісьмома роками раніше.

Те, що ті, хто вцілів у системі, половина якої закрилася, досі стоять, показує: нагляд зробив свою роботу; і частина тих, хто за це заплатив, була невинною — це теж треба сказати. Один із наших рахунків заморозили. Попри це я вважаю, що так було правильно, бо кожне відкладене очищення повертається більшим рахунком.