Відкриті дані як публічна інфраструктура

Україна публікує державні дані на рівні, незвичному будь-де: власність компаній, публічні закупівлі, бюджетні витрати, реєстри нерухомості, судові рішення, декларації та інфраструктурні дані є відкритими.

Чому це інфраструктура, а не прозорість

Бо прозорість описує ставлення, а інфраструктура — те, на чому люди щось будують. Відкриті дані закупівель уможливили незалежну аналітику, що автоматично виявляє підозрілі тендери. Відкриті дані компаній дали журналістам простежувати ланцюги власності. Відкриті судові рішення дали юристам бачити, як норму застосовують насправді.

Кожне з цього — сервіс, який існує тому, що існує набір даних, і жодного з них не побудувала держава.

Антикорупційний ефект

Прямий і доказовий. Посадовець із закупівель, який знає, що кожен тендер машиночитний і моніториться, поводиться інакше, і цей ефект працює без жодних правозастосовних дій.

Це ще й дешево. Опублікувати набір даних коштує частку від утримання інспекції.

Ризики, і вони реальні

Розкриття персональних даних, коли реєстр, створений для однієї мети, показує про людей більше, ніж передбачалося. І, від 2022 року, безпека: детальні дані про публічну інфраструктуру корисні не лише дослідникам, і частину наборів цілком слушно обмежили.

Правильна відповідь на обидва — адресне обмеження із зазначеною причиною і датою перегляду, а не загальний відступ від відкритості.

Урок

Відкрийте набір даних — і на ньому побудують те, чого ніхто не планував. Це і є аргумент за відкриття даних, і його неможливо навести наперед, бо застосування непередбачувані, — саме тому політики відкритих даних так часто відхиляють.

Відкриті дані є інфраструктурою, а не абстрактною прозорістю, тому що ними користуються конкретні люди — і я один із них. Без реєстру тендерів, реєстру компаній і земельних даних я не міг би вести справи. Ризики справжні — персональні дані й зловживання; але відповідь не в закритті, а в правильному виборі того, які поля лишаються відкритими.