Як організований великий капітал в Україні і що це означає для нового гравця

Упізнавана риса української економіки — зосередження великих промислових активів у невеликій кількості приватних груп, кожна з яких охоплює кілька непов'язаних секторів. Цей запис описує схему, а не персоналії, бо саме схему потрібно розуміти бізнесу і саме вона переживає будь-яку окрему людину.

Як складалися групи

Послідовність спільна для кількох пострадянських економік, але тут зайшла далі, ніж у більшості.

Ваучерна приватизація початку 1990-х розподілила номінальну власність широко, а дієвий контроль — майже ніде. Протягом середини десятиліття контрольні пакети накопичували ті, хто мав доступ до грошей і до адміністративних рішень, що визначали, які активи виходять на ринок і на яких умовах.

Найцінніші активи — сталь, кокс, феросплави, хімія, обласні енергорозподільчі компанії — продавали наприкінці 1990-х і у 2000-х у процесах, що часто структурувалися під наперед визначеного переможця. Продаж «Криворіжсталі» 2004 року з подальшим скасуванням і відкритим повторним аукціоном — найясніша ілюстрація: той самий актив дав приблизно вшестеро вищу ціну, коли процес став справді конкурентним.

Чому групи виглядають саме так

Три риси повторюються, і кожна має функціональне пояснення.

Вони вертикально інтегровані. Група зазвичай володіє залізною рудою, коксом, металургійним заводом, енергопостачанням і часто портовим терміналом. У середовищі, де контракти важко примусово виконати, володіння власним ланцюгом постачання замінює довіру до контрагентів.

Вони міжсекторальні у спосіб, що не має промислової логіки. Метал поряд із банками, поряд із агросектором, поряд із телебаченням. Банківський підрозділ фінансує промисловий. Медійний підрозділ не є передусім комерційним бізнесом; це політична інфраструктура. Це поєднання є відповіддю на середовище, де регуляторні результати обговорювані, а голос у цьому обговоренні має вимірювану вартість.

Вони тримаються через офшори. Власність зазвичай проходить через Кіпр, Нідерланди чи подібні юрисдикції — почасти заради податків і значною мірою тому, що ті правові системи забезпечують виконувані акціонерні домовленості, яких українське корпоративне право не давало.

Що це означає практично

Для іноземної компанії випливають чотири наслідки.

Ринкова концентрація в кількох секторах висока, і чинний гравець може одночасно контролювати сировину, логістику й дистрибуцію. Оцініть весь ланцюг, перш ніж припускати наявність конкурентного ринку.

Кінцева власність вашого контрагента важлива для санкційного скринінгу, репутаційної експозиції й розуміння того, хто насправді вирішує. Це стандартна перевірка будь-де; тут вона триває довше й дає менше визначеності.

Регуляторні рішення можуть відображати інтереси, відмінні від задекларованої політики. Це не унікально для України, але концентрація власності робить інтереси легшими для ідентифікації.

І водночас у кількох секторах ці групи є єдиними доступними партнерами з масштабом, ліцензіями й інфраструктурою для великого проєкту. Це реальний чинник, і його не розв'язати уникненням питання.

Що змінилося

Напрям від 2014 року — до розмивання моделі під дією чотирьох сил: втрата східних промислових активів, банківське очищення, що прибрало кептивне кредитування, прозорість системи закупівель і процес вступу, який вимагає правил державної допомоги й конкурентного правозастосування, з якими модель несумісна.

Прогрес нерівний, і модель не зникла. Але гравець, що оцінює ринок у 2020-х, дивиться на щось відчутно конкурентніше, ніж той самий ринок п'ятнадцять років тому, і напрям руху варто закладати в оцінку.

Пов’язане в цьому архіві

• Рейтинг багатства рік по тому: що зрушило і що цей рух насправді показує
• Історія ринку, що розвивається, чи особливий випадок? Рамка визначає аналіз
• Україна і МВФ: схема, спільна для восьми програм
• Річний огляд: Україна 2010 — відновлення на двох каналах

Як постачальник я переживаю цю структуру так: компанія навпроти ухвалює рішення не самостійно, а як частина групи, і тривалість рішення залежить від її місця в цій групі. Фірмі, що заходить, треба зрозуміти не конкуренцію, а хто до кого прив’язаний. Цього знання немає в жодному звіті — його здобувають лише працюючи тут.