Туреччина й Україна: дві чорноморські економіки й торгівля незвичної форми

Туреччина й Україна — дві найбільші економіки Чорного моря, їх розділяє короткий морський перехід, і вони виробляють майже цілком різні речі. Це поєднання і є всім поясненням торговельних відносин, що стабільно зростали два десятиліття.

Що йде на південь

Насамперед зерно. Туреччина є великим імпортером пшениці й кукурудзи, значною мірою для помелу й кормової індустрії, а Україна належить до найближчих великих постачальників. Соняшникова олія й олійні йдуть тим самим маршрутом.

Метали й металовироби, особливо напівфабрикати сталі для турецького перекату й переробки.

Залізна руда, хімія й компоненти для добрив.

Спільна риса — насипні та наливні вантажі на коротку відстань морем, а це найдешевша фрахтова конфігурація з можливих. Географія робить у цих відносинах більшу частину роботи.

Що йде на північ

Текстиль і одяг, де турецькі виробники мають масштаб, дизайнерську спроможність і швидкий цикл поповнення, що пасує українському роздрібному ринку.

Машини й обладнання, особливо для харчової переробки, пакування, пластмас і будматеріалів — той самий середньоринковий сегмент промислового обладнання, у якому конкурують італійські виробники.

Хімія, пластмаси й перероблені харчові продукти.

Транспортні засоби й компоненти, серед них автобуси й комерційний транспорт.

Будматеріали й послуги, де турецькі підрядники мають довгий регіональний послужний список.

Чому відносини структурно міцні

Перша причина — взаємодоповнюваність. Україна продає те, що Туреччині потрібно імпортувати, і купує те, що Туреччина виробляє. Жодна не конкурує за внутрішній ринок іншої в скільки-небудь значній категорії, а це усуває джерело більшості торговельних тертів.

Друга — економіка фрахту. Короткий морський маршрут означає, що транспортна вартість є малою часткою доставленої вартості, і це робить торгівлю життєздатною в категоріях, де довше плече цього не дозволило б.

Третя — обидві економіки пережили різкі валютні рухи, і бізнеси з обох боків мають досвід роботи крізь них. Це недооцінена форма сумісності: постачальник, що пройшов девальвацію, розуміє, чого потребує клієнт, який її переживає.

Воєнний період

Торгівля тривала крізь закриття портів, перенаправлена суходолом і через Дунай, і відновилася, коли відкрився морський коридор. Турецька будівельна й інженерна спроможність прямо стосується відбудови, а логістичні відносини дають їй практичну перевагу в її виконанні.

Що це означає надалі

Чорне море стає важливішим транзитним простором, а не менш важливим. Транскаспійський коридор із Центральної Азії завершується на його східному березі. Українська й румунська експортна потужність — на північному й західному. Турецькі порти й протоки контролюють з'єднання із Середземномор'ям.

Будь-який довгостроковий погляд на регіональну логістику мусить враховувати цю геометрію, а турецько-українське плече є тим, уздовж якого вже йде найусталеніший комерційний трафік.

Для компанії в будь-якій із двох країн практичний висновок у тому, що зустрічний ринок ближчий, дешевший в обслуговуванні й взаємодоповнювальніший за більшість альтернатив на схожій відстані — і що це лишається правдою у ширшому діапазоні умов, ніж переживає більшість торговельних відносин.

Пов’язане в цьому архіві

• Нові авіамаршрути як випереджальний індикатор того, куди йде торгівля
• Угода про вільну торгівлю Туреччина–Україна: чому десятиліття і що вона змінює
• Україна в балтійсько-скандинавській діловій розмові: інший набір припущень
• Річний огляд: Україна 2019 — найсильніша позиція від 2007 року

Структурну міцність цих відносин я читаю не з цифр, а з криз: ані 2014-го, ані 2022 року потік не спинявся — змінювався лише маршрут. Дві економіки доповнюють одна одну не тому, що одна залежить від іншої, а тому, що потрібне їм у кожен момент — різне. Такі відносини живуть довше за політику.